Праздник Троицы близиться
Отец, Сын, Дух Святой
В этот день будут ждать,
Какие подарки им церковь
Сможет подать.
А церковь всю колотит
Она места себе не находит,
Как в этот дань перед ними стать?
Сгорает она вся от стыда,
Она хочет сказать: «Не виноватая я!
Что это все происходит внутри у меня.
Я к вам целый год наряжалась,
Я бодра была, не спала
Какие слова я приготовила!
А сейчас я вся смущена
Еще две недели и что скажет она?
Сколько душ за эти дни потеряла?
Сколько грязи за эти дни перенесла?
Как быть? Эти дни пролетят
И что она Богу сможет сказать?
Как она допустила, что сама себя осквернила?
Вот так, день и ночь
Церковь страдает, глаз не смыкает.
Она состарилась за эти дни
И в этом виноваты мы одни!
Как мы могли так себя осквернить
Эту грязь я не знаю как нам отмыть.
гоменюк михаил,
г.гайсин, украина
гоменюк михаил владимирович, пришел к Иисусу в 2004 и полностью посвятил свою жизнь Богу. сейчас пишу стихи e-mail автора:lichmanyk@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 3356 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
